Їх імена - наша гордість.

myr0811 — Sun, 22 Feb 2015 13:34:59 GMT

Їх імена - наша гордість.

Випускники школи, які прославили наш край

В щасливi i тяжкi години –

Куди б нам не стелився шлях

Не згасне вогнище родинне,

В людських запалених серцях.

Кожна людина - завжди з великою повагою i душевним трепетом

згадує те мiсце, де промайнуло її босоноге дитинство, з дивосвiтом –

казкою у затишнiй оселi. То – родинне вогнище, маленька батькiвщина

кожної людини. Та у кожного із нас є рай на землi.

Рай на землi - це наше село, закутане в зелень вишневих caдiв, це

вiкнa хатин, що визирають з-за рiзнобарвних квіткових суцвiть. Це привiтнi

доброзичливi люди, якi завжди знайомому i незнайомому побажають

доброго дня та здоров' я. Це теплий подих печi - вiчної хранительки

домашнього вогнища, довкола якого гуртується вся родина. Це духмяний,

неперевершений аромат свiжовипеченої домашньої хлiбини, яку роздiлили

на вcix. Це жеврiючий вогник лампадки перед образами на покутi,

таємничi, витончені вiзерунки на домотканому вибiленому сонцем полотнi.

Їх магiчнi хитросплетiння дiйшли до нас з глибин віків тiльки завдяки

нашим прабабусям, якi берегли вci секрети жiночої майстерностi. Життя в

селi дійсно є раєм, бо людину оточувала досконалiсть у всьому – у

помислах, у витворах рук людських, у традиціях та обрядах народу.

В такому прекрасному оточенні народилася дівчинка Вікторія, яка

принесла своїй родині щастя і радість. Це сталося 13 серпня 1968 року в селі

Булгаківка, Кремінського району, Луганської області.

З дитинства вона зростала у творчій сім’ї, бо її матуся - народна майстриня –

Ганна Степанівна Тремполець, яка вміє своїми руками створювати дивовижні

вишиванки. Це привітна, доброзичлива людина, яка береже родинні традиції,

звичаї в наш час. Тремполець Г.С. - обдарована творча натура, сильна

особистiсть, охоронниця нашої глибинної природної й невикорiнимої

самобутностi. Бо всю свою любов до рiдного села, малъовничої природи

вона втiлює у витонченнi візерунків на полотнi. ЇЇ оселя, прикрашена

скатертинами, рушниками, картинами, вiдображає спокiй i тепло домiвки,

красу сільської природи.

Маленька Вікторія з дитинства вже вміла тримати голку в маленьких

рученятах і разом з матусею створювала свої перші «шедеври». І зараз,

коли вже пройшло немало років, мати зберігає роботи своєї улюбленої донечки.

Коли переступаєш поріг хати майстрині, то поринаєш у розмаїття

робіт, від яких, нібито, плине народна пісня. Ганна Степанівна розповiла,,

що зимові вечори в родинi перетворювалися на сiмейнi концерти, де

Вікторія була головною співачкою та артисткою.

Але не лише дочцi передала Ганна Степанівна вмiння своє, є в неї

маленька, як степова квiточка, онуця Лiза, яка не тільки полюбляє спiвати,

але й просить бабусю навчити вишивати рiзнi вiзерунки, підбирати

кольори. Онука Ліза дуже любить залишатися з бабусею в її хаті. Дивлячись

на ці прекрасні вироби, на яскраві кольори, в неї розвивається почуття

прекрасного, шанобливе ставлення до родинних традицій, українських звичаїв.

Все це переповнює її почуттями і тоді вона промовляє рядками з народної пісні:

Рідна мати українка,

Українець батько мій

І дідусь мій і бабуся

Хліборобський маю рід

Погляньте, які гарні речі на цих сімейних фотографіях. Приємно, що

серед них є вироби, виготовлені Вікторією Іванівною і її донькою Лізою.

Зьома В.І. нам їх і прокоментувала: «Саме ця хата й родина, люди й

дерева, пісні та вірування, прапам’ять живлять й повік живитимуть і думки й

почуття цієї дівчинки, тут береться земна сила й несхитність її як творчої

особистості та громадянина рідної неньки - України»

Дивлячись на фотокартку родини, мені здається, що ця сім’я унікальна у

всьому: у збереженні народних традицій, у яскравих вишиванках, у співі

народних українських пісень, бо вci вони разом спiвають на сiльськiй та

шкiльнiй сценах, а в бабусиній хаті збираються жіночки - учасники

народного ансамблю «Калинонька». Роботи сім’ї Ганни Степанiвни

демонструвалися в шкiльному музеї «Берегиня», виставлялися в районному

центрi Кремінна на ярмарках.

Навчаючись у Булгаківській школі, Зьома Вікторія Іванівна мріяла

стати вчителькою, навчати дітей не тільки читати і писати, а й вишивати

і співати, як її матуся.

У 1983 році Тремполець Вікторія закінчила восьмирічну школу і перед

нею відкрилися шляхи дорослого життя.

Вона, не вагаючись, поступила до Лисичанського педагогічного училища.

Здавши добре іспити, вона обрала професію вчителя початкових класів.

Після отримання диплому, у вересні 1987 року, Вікторія повернулася до

рідного села, до родини. Тепер учні її називали Вікторією Іванівною, а для

рідних вона так залишилася Вітою. У школі Вікторія Іванівна

працювала з учнями 2 і 3 класів, викладала предмети, але не полишала

своє захоплення - вишивку і спів народних пісень.

Слова матусиної колискової пiснi, як добiрнi зернята падали в душу

дитини, проростали щедрими сходами добра, любовi до людей, рідного

краю, мови, пiснi, бо під спiв маминої колискової виростають майбутнi

поети, композитори, вчителi i лiкарi, робітники i вченi, просто мудрi,

працьовиті люди великої душi i щедрої вдачi.

І це, мабуть, щира правда, бо Зьома Вікторія Iванівнa – це вчитель глибокої i

щирої дущі людина. І коли ми говорили з Вікторією Iванівною, кому ж вона

завдячує cвоїм умiнням, вона вiдповiла: «Матepi, бо вона виношувала мене

під серцем, переливала в мою душу свою любов i нiжнicть колисковою

піснею i казкою, привчала до найглибших таїнств народного духу, вона

зігрівала i освітлювала мою душу» .

Під керівництвом свого наставника, вчителя історії, Федоренко Н.С., за

участю педагогічного колективу і жителів села Зьома Вікторія Іванівна

розпочала роботу по створенню шкільного етнографічного музею

«Берегиня». Була сформована волонтерська група з учнів школи і

небайдужих жителів села по збору старовинних речей народного ужитку

і знарядь праці ХVІІІ - ХІХ століття. Залучення учнів до цієї роботи

сприяло активізації виховної роботи у школі , виявленню лідерів, творчої

активності дітей.

Як директор музею, Зьома Вікторія Іванівна, зайнялася органiзацiєю

пошуково - дослiдницькою роботи. Вона прагнула, щоб збір експонатів і

спілкування зі сторожилами села Булгаківки , хутора Шевченка та Прогрес

спонукало кожного учня проявляти нацiональнi та загальнолюдськi якостi,

гордість за своїх односельців i національну гiднiсть, високе та благородне

почуття патрiотизму, почуття єдиної родини, iнстинкт господаря - працелюбця,

дух добродушностi, злагоди та гостинностi, небайдужість до свого

коріння, прагнення до волi й незалежностi . Уci цi риси i якостi, притаманнi

украiнському народу, відображалися у виховній роботі з учнями школи на

базі історико – етнографічного музею «Берегиня».

Збирання iсторичного матерiалу та нових експонатів народного ужитку

розвивало почуття нацiональної гордостi та гідності за своє село,

пов’язувала маленького українця з своїм народом, його історією, історією

своєї родини.

Зi6ранi етнографічні експонати нашого музею, допомагають нам

вiдтворити минуле села Булгаківки кiнця XIX - початку ХХ столiття. Це i

народнi промисли, i побут, селянський одяг, хатнє начiння, обереги наших прадiдiв.

Робота в шкiльному музеї дає знання про свiй народ, особливостi його

побуту i трудової дiяльностi, про свiй родовід, спосiб життя та виховання в

сiм'ях, про отчий край i все, пов'язане з ним. Звернення до витокiв народного

життя, творче використання в практицi скарбiв народної мудростi, яка

виражена в уснiй народнiй творчостi, споконвiчних загальнолюдських

моральних принципах i нормах людини працi - ось головна мета створення музею.

Зьома Вікторія Іванівна організовує екскурсiї, зустрiчі з старожилами

села. Рада музею працює над створенням книг "Icторії села", "Книги

пам'ятi", збирає легенди, пiсні (створює фонотеку), думи, перекази, казки.

Весь цей матерiал обробляється, пiдготовлюється для передачi i збереження

його у музейному фондi.

Значне мiсце в роботі музею посiдають етичнi бесiди, iнсценiзацiй на

теми: "Роде наш красний, роде наш прекрасний", "Рушник у народному

побутi", "Твоя країна Українa", "Moє село - моя сiльська родина, ти доля в

життi моїм єдина ... ", yкpaїнськi вечорницi, участь учнiв в органiзацiї та

проведеннi масових i групових форм роботи (paнків, Дня Maтepi, iсторії

рiдного краю), добродiйна дiяльнiсть (участь в акцiї "Милосердя", "Бюро

добрих послуг"), вивчення народного календаря, прикмет, народних обрядiв,

природи рiдного краю, народних ремесел, культури жителів рідного села.

Вікторія Іванівна нам розповіла, що в iсторії українського народу

було i є чимало сiмей та цiлих родин, у яких за будь яких умов завжди дiти

виховувалися у дусi народних традицiй, звичаїв i обрядiв. Вони брали

безпосередню участь у весняних, лiтнiх, осіннix i зимових роботах своїх

батькiв, спiльно вiдзначали у зв'язку з проведенням цих робiт вiдповiднi

обряди, що набирали святкового забарвлення. Так при пiдготовцi свята

"Обжинок" вчителями початкових класiв нашої школи велася пошукова

робота про найдавнiшi хлiборобськi родини: Дiвенко, Данько, Бахмет,

Грабець. Зiбрано матерiал про їхне глибоке хліборобське корiння, формувався

в уявi дітей образ дерева свого роду.

В нашому музеї традицiйними стали днi Пам' ятi Maтepi, пам' ятi загиблих

воїнів за свободу й незалежнiсть нашої держави, свято суверенної України,

свято Різдва , в яких oстаннім часом беруть активну участь діти - пiдлiтки.

Дослiдницькими групами музею "Берегиня" проводяться заходи по

зберіганню та розвитоку традицiй i звичаїв українців та iнших народiв ,які

проживають на території нашого села: росіян, німців, татар,білорусів.

Традицiї, звичаї i обряди, як i рiдна мова – це тi наймiцнiшi елементи, що

об'єднують окремих людей в один народ, в одну нацiю.

Ось чому важливо вiдродити й активно впроваджувати в нацiональнiй школi

народознавче та родинознавче виховання, бо саме така робота мiстить в собi

найбiльше можливостей для глибокого i всебiчного пiзнання i засвоєння

учнями багатої нацiональної культури взагалi i звичаєвої спадщини українських

сiмейств зокрема. На основi знання своєї ciм'ї учнями встановлються родовiд,

тобто iсторiя свого роду упродовж віків, що охоплює ряд поколiнь, якi

походять вiд одного предка. Тим самим з' ясовують, вiд кого бере походження

родина, що сприяє пiзнанню кожним свого poдoвідного дерева, утверджує

зав'язь нашого нацiонального роду. Все це відображується у вiдповiдних

альбомах "Мiй pодовiд", у лiтературних написах i оповiданнях. На базi музею

проходять виховнi заходи за темами: "Рiд, родина, рiдня", "Село моє для мене

ти єдине", "Наша єдина Булгакiвська родина", "Moє село - моя сiльська родина,

ти доля в житті моїм єдина ... ".

«Хай дiти наших дiтей продовжать заповнювати сторiнки розпочатого

альбому i передадуть його у спадок наступному поколiнню. І нехай буде так

вiд роду i до роду», - заповідає прийдешньому поколінню Зьома Вікторія Іванівна.

Зьома В.І. нагороджувалася грамотами Кремінської районної державної

адміністрації та районної ради за створення та роботу історико – культурного

осередка села Булгаківки, за роботу шкільного краєзнавчого гуртка

«Джерельце»,за участь у ІІ етапі Всеукраїнського конкурсу « Краса і біль

України» за науково – дослідницьку роботу «Селянська хата».

Ми, учні школи, сповнені гордості за те, що Людина з небайдужою

душею працює в Булгаківській школі.

Низький Вам уклін, шановна Вікторіє Іванівно, за ваше чисте серце,

лагідну вдачу і невичерпну енергію !

Список використаної літератури

Азбука моралі. Збірник. – К.,1998
Курило В.С. Історія Луганського краю. – Луганськ: Альма – матер, 2003
Калкіна Л.І. Домашні обереги // Українська мова і літературі в школі. – 2011. - №7

4. Скуратівський В.І. Берегиня. – К., 1998

5. Скиданенко О.М. Моя Кремінщина. Літературно – мистецький альманах. – 2008

6. Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. – К.,1978

7. Сокирянський С. Про що шумлять берези. – Кремінна, 2006

8. Лавка Г.М. Кремінщина – оазис Донбасса. – Рубіжне, 1993

9. Лавка Г.М. У северной точки Донбасса. – Рубіжне,1998

10. Омельченко С.К. Кремінщина: минуле і сьогодення. – Лисичанськ,2001

Експонати шкільного етнографічного музею «Берегиня»,

зібрані під керівництвом директора музею

Зьоми Вікторії Іванівни

Булгаківська гімназія

Нагороди

Їх імена - наша гордість.